суббота, 26 августа 2017 г.

понедельник, 7 августа 2017 г.

как работнички Держгеокадастра подрывают доверие к власти

мною отправлено большое количество жалоб где




работнички держгеокадастра подрывают доверие к власти! и всё шито крыто.ответы не по сути отправляют . после установки фактов были выявлены нарушения по земельным вопросам в количестве 14 шт. Вместо того чтоб их зафиксировать их умышлено укрывают.Нужно немедленно провести служебное расследование. есть много материалов в наличии.

суббота, 5 августа 2017 г.

как нас снимали на видео ,а от жить данным видео съёмки не пришлось долго

как нас снимали на видео ,а от жить данным видео съёмки не пришлось долго .28.07.2017года приехали в киев  так как был приемный день у генерального прокурора Украины. много интересного было заснято и сразу же высветлено публично на канале  https://www.youtube.com/channel/UCapHFyWEHTibvOyEgneMr6g  но вот куда делся материальчик не известно . На все мои смс нет никакого ответа-полный игнор!
https://www.youtube.com/watch?v=JAbaz8TjWbc&feature=youtu.be

Хто в ямку попав той хто копав чи той хто придбав????? Це СКАЗАНОЧКА , А НЕ СКАЗОЧКА! Як на Буковині будиночки- могилки збудовують на підставних осіб узаконюють та в подальшому за гарне житло висвітлюють , а умовчюють про той факт що будиночок новим власникам в любий момент гробиком для всієї родини стане......за їх же власні кошти .

 Я уже рассказывала про многие нюансы в своем блоге http://ninafeliksovna.blogspot.com/2017/06/blog-post_44.html?spref=fb.                                                                 Но вот очередной факт  ,который имеет место быть и давать неплохие плоды для кого они плоды счастья, а для кого больших психологических,моральных ,материальных страданий которые я обязана высветить публично! лучше учиться на чцжих ошибках ,чем на своих-не так уж больно....
Хто в ямку попав той хто копав чи той хто придбав????? Це СКАЗАНОЧКА , А НЕ СКАЗОЧКА! Як на Буковині будиночки- могилки збудовують на підставних осіб узаконюють та в подальшому за гарне житло висвітлюють , а умовчюють про той факт що будиночок новим власникам в любий момент гробиком для всієї родини стане......за їх же власні кошти .
Встановлено, що Іванюк Марія Миколаївна 14.02.2013 року звернулася до УМВС України в Чернівецькій області з заявою про вчинення стосовно неї кримінального правопорушення групою осіб.
             Її заява була внесена до ЄРДР і відкрите кримінальне провадження № 12013270040000434.
             Також Іванюк Марія Миколаївна зверталася 28.02.2014 року з заявою про вчинення стосовно неї кримінального правопорушення.
            Її заява була внесена до ЄРДР і відкрите кримінальне провадження № 12014260040000499.
23 червня 2014 року старший прокурор прокуратури Шевченківського району м. Чернівці Сащук В.О. виніс постанову про об’єднання матеріалів досудових розслідувань № 12013270040000434 від 15.02.2013 року та № 12014260040000499 від 28.02.2014 року  в одне провадження та зареєструвати його  в ЄРДР під № 12013270040000434.
23.06.2014 року слідчий СВ Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області   Чернишов М.М. виніс постанову про закриття кримінального провадження № 12013270040000434 від 15.02.2013 року у зв'язку з встановленням відсутності  в діях складу кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 КК України.
Слідчий неправомірно виніс постанову про закриття кримінального провадження, оскільки ним було повно і всебічно перевірено обставини на які посилалася Іванюк Марія Миколаївна в заяві про вчинення кримінального правопорушення. В ході перевірки не було здобуто даних які би свідчили про вчинення фізичними особами ознак кримінального правопорушення.Фактично було встановлено, що маються цивільно-правові стосунки Іванюк Марія Миколаївна з відповідними відділами та Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради тощо. Але після проведеного мною журналістського розслідування та аналізу Соціально Правового Захисту із застосуванням практики ЄСПЛ та Конвенції захисту прав та основоположних свобод людини в тому числі чинного законодавства України зазначу наступне: 1. На момент прийняття рішення для надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки для будівництва 58 сесія V скликання від14.10.2010року №14?( пункт 1.7)було укрито факт того , що на той момент вулиця Лізи Чайкіной не була змінена на Мартовича та за генеральним планом забудови міста Чернівці вона надалі є Лізи Чайкіної; 2. Земельна ділянка по вул.Лізи Чайкіної,1-а по факту первинних облікових документів та за даним інвентаризації 1954-1960р.р. є в наявності та відносяться до земель громадської житлової забудови та з того часу не переводились юридично у землі запасу міста ніколи; 3. З моменту надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки для будівництва 58 сесія V скликання від14.10.2010року №14?( пункт 1.7) йде накладка вулиці Леся Мартовича на Лізи Чайкіної(це правовий калапс в порядку надання поштових адрес , який затверджено колегіально .Так як по одній стороні вулиці йдуть номери що належать до вул.Л.Чайкіної ,а от по другій чомусь Мартовича????? Як це ???) так як Мартовича не може бути водночас перебувати одразу на межах та зоні вулиці Чайкіної ;
3.Умисно внесена недостовірна інформація -умисел певного угрупування в тому, щоб отримати неправомірну винагороду як на час прийняття рішень так і в подальшому тому , що в коло цього угрупування входять особи ,які достеменно відповідають за вирішення надання у власність земельної ділянки задля подальшого її не одноразового формально юридичного продажу. Наголошу , що якби особа ,що будувала б для себе то вона б ніколи не збудувала собі жилий будинок на землі на якій заборонено будувати так, як провівши інженерно геодезичні та геологічні обстеження було б з'ясовано що на цій території заборонено збудовувати будь що .Так як прилегла територія до Лізи Чайкіної зсувана зона , що має близько грунтові води та валуни.
Видання адрес Мартовича ,11 та Мартовича 13 не є законними :так як вони не відповідають дійсності , а несуть не фактичний ,а формальний анамнез для того, щоб органи владних повноважень за винагороду чи доброякісні зв'язки ( кумовство , дружбайство тощо) протягли віз недостовірної інформації в подальшому задля унеможливлення скасування державних актів на землю . Я маючи практичний досвід у галузі землевпорядкування та інженерної геодезії надали мені започаткувати реально розв'язання подібних ситуацій ,тобто скасовувати незаконно отриманні акти на землі шляхом встановлення факту недотримання вимог чинного законодавства України при розробці документації тощо. Наголошу ,що тільки у рамках кримінального провадження можливо довести факт того, що вкладені документи є фальсифікатом.
Наголошу, що з 20.02.2011 року Іванюк М.М. за згодою свого брата подала заяву в Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин на надання дозволу на виготовлення технічної документації ( проекту відведення та передачі у власність земельної ділянки по вул.Л.Чайкіної,1-а ).
            14.04.2011 року в Чернівецькому ОКБТІ у Іонуца М.І. вона замовила виготовлення документації. В кінці квітня 2014 року Іванюк М.М. разом з землеміром виїхала на місце і провела необхідні заміри.
Але зазначу, що пролонгація в часовому просторі відбулась не просто так , а з причин того що для пані Іванюк умисно не розробляли пакет документів , а для того щоб узаконити незаконно просунуту інформацію, яка слугувала незаконному отриманню рішень та актів тощо. На моєму досвіді був випадок аналогічного характеру , коли документи довготривало розглядають: просять принести те ,що на думку збагне, щоб тягнути час ,дивлячись гарно в очі, та впевнено ,втираючи ,що це дуже необхідно. Та принесіть і тоді все подадуть на розгляд вирішення питання по суті.А коли приносиш :то там на так зап’ята стоїть ,чи ще щось принесіть та так і до без кінця по колу . А коли у тебе уривається терпець : ОЙ Ваші документи загублено,це не моя вина я тут людина нова ... А за цей час у тебе вже відібрано шмат землі та і перебуває він у чиїсь власності та на цей час вже двічі продано.
(Рішення 19 сесії VI скликання від 26.01.2012року за яким затверджується проект відведення земельної ділянки у власність по вул.Мартовича ,13 площею 0,0790 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд. Таке одноманітне рішення є і за адресою Мартовича ,11.) Питання чому службовці свідомо ,знаючи ,що на даний час на вулиці Лізи Чайкініої будувати не можна .А от видаючи її за вулицю Мартовича ,можливо навіть й двічі продати.
ТАК Хто в ямку попав той хто копав чи той хто придбав????? Та як Вам ця СКАЗАНОЧКА , А НЕ СКАЗОЧКА! ДО ЯКИХ пір на Буковині будиночки- могилки будуть розбудовувати на підставних осіб узаконюють та в подальшому за гарне житло висвітлювати та ще умовчювати про той факт що будиночок новим власникам в любий момент гробиком для всієї родини стане......за їх же власні кошти . Це Вже Питання для тих хто прочитав та має владні повноваження таки повернути Буковинцям довіру до влади та припинити ці знущання. Наголошу що на підставах того що я надала цю інформацію за згодою постраждалої від цих дій п. Іванюк і ця інформація є за фактом публічно проголошеною. Тому будемо чекати щоб Обласна Прокуратура почала таки працювати , а не так як у 2008 році вчинила із зі мною так як як проголосила про щахрайські дії що вчиняються в Чернівецькій міській раді то мені одразу рота закрили шляхом позбавлення волі...щоб знищити мене взагалі,але це інша історія... Я ,Правозахивниця Західного регіону України , мати що народила 6 дітей та зі мною Любов та Милість нашого Бога, Іісуса Христа.Слава йому навіки віки!!!Амінь.
Вашіпропозиції та зауваження пршу надсилати на адресу для листування : mob/tel: +380952264713; email: ninafeliksovna@gmail.com
З ПОВАГОЮ, Правозахисниця Західного регіону України, Експертка СПЗ ЛщОвЕТЖО ( Соціально Правовий Захист Людей що Опинилися в Екстремально Тяжких Життєвих Обставинах, Засновник і Генеральний директор МКП КФ "КОНСУЛ-97, журналіст ГО “АНТИКОРУПЦІЙНА КОМІСІЯ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ”, Індивідуальний кореспондент Міжнародної мережі - Молодіжний Правозахисний Рух, "

Ніна Феліксівна Сивицька.






вторник, 6 июня 2017 г.

Буковинська Ванга ,яка пророкувала в своєму оповіданні “Земля”про земельні спори







Буковинська Ванга ,яка пророкувала в своєму оповіданні “Земля”про земельні спори та мої парадигмо синергійні дії задля вирішення спорів для виходу із великої депресіії ...
Стаття 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяє на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико- культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення .
Тому залежно від категорії земель вирізняється і спосіб скоєння злочину. Дані про спосіб скоєння злочину в криміналістичному розумінні становлять один із самих важливих елементів аналізуючої структурної системи криміналістичної характеристики. Спосіб скоєння злочину належить до об'єктивної сторони складу злочину і тому включається в його кримінально-правову характеристику. Належить він і до характеристики предмета доказування, тобто має і процесуальний зміст. Але він також має вирішальне значення і для криміналістичної методики, оскільки є базою для побудови як загальних, так і окремих версій, в цій ролі впливає на визначення напрямків розслідування та інших питань розкриття і розслідування злочину. Тому він, без сумніву, повинен бути включений до змісту криміналістичної характеристики. Залежно від категорії земель спосіб скоєння злочину може бути таким: 1) для земель сільськогосподарського призначення — встановлення межових знаків, проведення сільськогосподарських робіт (оранка, засівання, збирання урожаю, зняття верхнього шару ґрунту); 2) для земель житлової та громадської забудови, оздоровчого та рекреаційного призначення — знищення зелених насаджень, риття котловану, будівництво фундаменту та огородження парканом, бетонування земельної ділянки, облаштування торгового містечка, самовільне будівництво гаражів та будь-яких інших споруд; 3) для земель історико-культурного призначення — проведення незаконних археологічних розкопок, розриття курганів та в подальшому їх використання як земель сільськогосподарського призначення; 4) для земель лісового фонду — незаконне знесення зелених насаджень (полезахисних смуг, лісових масивів) та використання в подальшому земель для будівництва приватних будинків та інших капітальних споруд; 5) для земель водного фонду — видобування корисних копалин, розорювання земель в т.ч. з метою садівництва та огородництва, самовільне будівництво будь-яких споруд та стоянок тощо. Опис способів скоєння злочинів полягає не тільки в описі дій, за допомогою яких досягаються цілі злочинного посягання, але і в описі механізму скоєння злочину та типових наслідків того чи іншого способу, тобто залишених ним слідів його застосування, категорії земельної ділянки та місця її розташування .
Таким чином, механізм (процес) злочину являє собою сукупність дій суб'єкта з підготовки, вчинення і приховування злочину в їх просторово-часовій послідовності і зв'язку з об'єктом посягання, мотивами і цілями злочинця, з іншими особами (співучасниками, свідками), обстановкою, а також з результатами-наслідками таких дій. Механізм скоєння злочину характеризує на відміну від відомостей про спосіб його скоєння не якісну, а послідовну, технологічну сторону злочинного діяння . Механізм скоєння злочинів при самовільному зайнятті земельних ділянок можна визначити як систему активних дій, що складається з трьох частин (фаз): 1) підготовка до скоєння злочину (вибір земельної ділянки та місця її розташування, планування своїх дій, підготовка транспортних засобів та будівельної техніки, необхідних для початку робіт, та пошук робочої сили); 2) безпосереднє скоєння злочину (знесення зелених насаджень та огородження ділянки; виставлення охорони, яка перешкоджає власнику земельної ділянки чи землекористувачеві здійснювати свої права на землю; вирощування сільськогосподарських культур; видобування корисних копалин; розміщення товарів, техніки і будівельних матеріалів; риття котловану та будівництво фундаменту; зняття родючого шару ґрунту тощо); 3) діяльність після скоєння злочину (досягнення поставленої цілі після використання або зайняття земельної ділянки: збирання урожаю, видобування корисних копалин, зняття ґрунтового покриву, завершення будівництва та ін.).
Елементи механізму самовільного зайняття земельної ділянки та самовільно- го будівництва залишають різного роду сліди, які можуть бути виявленні при криміналістичному аналізі злочину в процесі розслідування. Сліди злочину при самовільному зайнятті земельної ділянки та самовільному будівництві можуть виявлятися у таких формах: 1) у вигляді заяв громадян про виявлене порушення; 2) у вигляді актів реагування контролюючих органів (Державної інспекції з контролю за використанням та охороню земель — Держземінспекція, Державної екологічної інспекції, Інспекції державного архітектурного та будівельного контролю); 3) у вигляді фіксації факту технічними засобами. Також необхідно зазначити, що будь-які дії злочинця при скоєнні злочину або при його підготовці направлені на приховування самого злочину, що значно утруднює розкриття злочинів, може вивести розслідування на помилковий шлях. Потрібно мати на увазі і те, що приховуванню злочину сприяють не тільки дії самого злочинця, але і дії чи бездіяльність інших осіб: родичів, друзів, близьких, державних службовців чи інших осіб, що погодились сприяти приховуванню злочину. Найбільш типовими способами приховування вказаних злочинів є внесення неправдивих даних та підроблення офіційних документів та печаток різних державних установ.
Як приклад можна назвати складення та видачу завідомо неправдивих державних актів на право постійного користування або право приватної власності, підроблення завідомо неправдивих рішень сесій сільських, селищних рад або розпоряджень голів державних адміністрацій про передачу певної земельної ділянки у власність /оренду. Також це може бути виготовлення головою фермерського господарства або керівником іншого сільськогосподарського підприємства завідомо неправдивого акту на власність/договору оренди земельної ділянки, начебто укладеного з органом самоврядування териториальної одиниці , та його незаконна державна реєстрація. Також однією із форм слідів приховування даного злочину можуть бути дії певних осіб, спрямовані на ухилення від розслідування (зникнення, відїзд із місця проживання), а також протидія розслідуванню (тиск на слідчого, погрози звільненням, інсценування викрадення фінансових, установчих та бухгалтерсь ких документів із автомобіля в людному місці). Доказову інформацію може також мати поведінка злочинця, яка може виражатися у продажі будинку, збудованого на самовільно зайнятій земельній ділянці добросовісним покупцям або фіктивним підприємствам. Аналізуючи вищевказане, можна зробити висновок, що введення в дію законодавцем ст. 197-1 КК України «Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво» є результатом численних порушень земельного законодавства, що в світлі актуальності питання реалізації земельної реформи в Україні та подальшого розвитку земельних відносин потребує додаткового кримінально-правового та криміналістичного вивчення та узагальнення, що в свою чергу позитивно вплине на зменшення рівня злочинних дій і дасть змогу органам досудового слідства мати повне уявлення про криміналістичну ха- рактеристику та напрацювати практику проведення досудового слідства по даній категорії кримінальних справ.
При розслідуванні злочинів які порушують право власності на землю (ст.197-1 КК Украини) має місце самовільне зайняття земельної ділянки яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику (злочин передбачений ч.1 або за наявності кваліфкуючих ознак ч.2 ст.197 КК України).
Висновок, що правова основа щодо обмеження прав на земельні ділянки представлена нормами права різних галузей права, серед яких основоположне значення мають норми земельного, аграрного, містобудівного, природоохоронного, господарського та іншого законодавства в тому числі і Європейських стандартах захисту тощо. Зазначені норми містяться у законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах, прийнятих різними органами. Водночас крізь призму загально юридичного підходу проводячі концептуальний аналіз законодавства про права на земельні ділянки, дозволяє зробити висновок про те, що є початок закладення фундаменту парадигми синергії що в подальшому розробляться норми та започаткують собою цілісну систему взаємозалежних та взаємодоповнюючих норм, тобто правового інституту.
Такий інституту прав на земельні ділянки є суспільні відносини щодо встановлення, існування та припинення права на земельні ділянки землевласників та землекористувачів, захисту прав зазначених суб’єктів, здійснення контролю за додержанням встановлених обмежень, гарантій та відповідальності та врешті решт дозволить вирішувати спори та злочини на національному рівні .
Риторично зазначу що правова основа прав на земельні ділянки потребує удосконалення шляхом конкретизації найбільш суттєвих аспектів прав на земельні ділянки в законах та підзаконних нормативно-правових актах, запропононую особисто що є велика необхідність вносити певні вимоги щодо відповідальності як замовників та розробників документації в рамках кримінального та адміністративного плацдарму відповідальності де основні напрямки такого удосконалення дадуть плоди істинності прав на землю тощо.
Дослідження реєстрації прав на земельні ділянки дозволило обґрунтувати доцільність виділення певних стадій здійснення реєстрації та аргументувати необхідність їх закріплення в підзаконному нормативно-правовому акті.
Гарантій землевласників та землекористувачів при обмеженні їх прав здійснено дослідження гарантій прав землевласників та землекористувачів при їх обмеженні та проведено їх узагальнення.
Суспільні відносини зазначених гарантій дозволило запропонувати класифікацію таких гарантій на: компенсаційні, тобто ті, які спрямовані на можливість одержання певних коштів власниками землі або землекористувачами у разі встановлення порушення прав; охоронні - спрямовані на правову охорону земельних ділянок власників та землекористувачів; захисні – передбачають способи, які землевласники та землекористувачі мають можливість застосовувати для захисту у разі неправомірного порушення прав; регулятивні – направлені на врегулювання відносин щодо відновлення прав.
Класифікації способів захисту прав на земельні ділянки: перша – попереджувальні (превентивні) ( у разі використання чужої земельної ділянки; зміна правовідносин; визнання недійсними угод та встановлення обмежень, або окремих положень ,угод; відмова у державній реєстрації прав на земельну ділянку тощо); друга – припинювальні (припинення дій, які порушують право на використання земельної ділянки; припинення дії договору та скасування виниклих правочинів які було спороджено за анамнезом хібних дій тощо); третя – відновлювальні (примусове виконання обов’язку; усунення перешкод у здійсненні права використання земельної ділянки; спонукання до встановлення певних обмежень; скасування державної реєстрації прав на земельні ділянки; тощо; четверта – компенсаційні (відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам шляхом врегулювання виниклих суперечностей задля їх скасування та знаходженя парадигмо синергійних дій тощо).
Знаходження компромісу у спорах земельних відносин а саме головним це медіаційні заходи врегулювання спору . Медіатор земельних відносин . Це новизна за якими надасть змогу звільнити всіх від довготривалих війн за землю тощо.
Медіація – це процедура примирення конфліктуючих сторін, за рахунок того, що вони добровільно вступають у переговорний процес за наявності нейтральної особи – медіатора (посередника), маючи на меті досягнення взаєморозуміння та відповідних домовленостей, які вирішують конфліктну ситуацію).
Медіація як альтернативний та ефективний спосіб вирішення межових земельних спорів. Забезпечення принципу верховенства права, гарантій реалізації земельних прав часто пов’язують зі здійсненням правосуддя та  діє вістю судової влади. Однак у цій сфері сучасні земельно-правові норми не  виконують свою регулюючу функцію. Судова система перебуває у кризовому стані: корумпованість, хабарництво, невиконання судових рішень, втрата довіри до  правосуддя. Поглибленню таких процесів сприяє нестабільне соціально-економічне та  політичне становище в Україні.
Для вирішення земельних спорів можуть бути застосовані юрисдикційна й  неюрисдикційна форми захисту; остання – це захист суб’єктивного земельного права самостійними діями конкретної особи без звернення до  державних чи  інших уповноважених органів . Саме неюрисдикційні (альтернативні)  способи захисту земельних прав, відносно самостійні способи захисту громадянами сьогодні є не врегульованими з боку законодавства та залишаються малодослідженими у науці. Моя практика дає можливість вирішення таких проблем по суті -це розвиток юридичної журналістики де журналіст має бути правозахисником та фахівцем певної галузі - земельної. З розвитком науки земельного права доктринальні погляди на  природу земельних спорів мають різний зміст. Під земельними спорами в  земельно-правовій доктрині розуміють спори (конфлікти), що  виникали між громадянами, підприємствами, установами та  організаціями, з  приводу володіння, користування і  розпорядження земельними ділянками Беручи за основу предмет спору, розрізняють три групи спорів: 1) власне земельні спори; 2) майнові спори, пов’язані із землею; 3) спори щодо оскарження рішень і дій органів влади у сфері регулювання земельних відносин . Визнаючи земельні юрисдикційні правовідносини складовою гарантій прав на  землю, науковці вказують, що  судовий захист земельних прав є  найбільш кваліфікованим й  універсальним способом захисту прав і  свобод суб’єктів, хоча й  містять певні недоліки . Беручі аналіз судової статистики та  практику у земельних спорах, з такими висновками навряд чи можна погодитись. Так як суддя не є землевпорядником та геодезистом тощо.
Земельний конфлікт визначається як  форма максимального загострення соціально правових протиріч, пов’язаних із  земельними та іншими правами, які проявляються в  зіткненні різних соціальних суб’єктів, що  призводить до  можливості виникнення земельних та інших спорів, урегулювання яких вимагає спеціальних соціально правових механізмів . Земельних спори-юридичний конфлікт та є різновидом соціально правового конфлікту, в основу якого покладено підсвідоме протиріччя особистості людини, протилежність поглядів, інтересів, потреб ,фарисейства чинника закону тощо. Саме особливості сприйняття людиною навколишнього світу, ідентифікації себе як  частини соціуму, внутрішні протиріччя окремих індивідів призводять до протиборства з оточуючими та зародження конфлікту що  соціально правові конфлікти є  проявом ідеологічного різноманіття і  результатом протиріч щодо застосування норм права , порушення прав і  свобод людини, тлумачення правових норм на свій лад - фарисейства Так, з урахуванням ст.173 Земельного Кодексу України яка регламентує, що межі населених пунктів встановлюються змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно - територіальних одиниць, які розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів та Законом України « Про землеустрій», яким передбачено, що для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних утворень «Про затвердження проекту про винесення меж в натуру щодо встановлення меж », де в технічному завданні є засвідчений факти завершувальних робіт за якими було зобов'язано винести межові знаки в натурі - не виконано, а відповідно межові знаки в натурі не винесено, а тому не можуть бути відновлені, умисно вносяться неправдиві відомості в технічний звіт та встановлюються межові знаки, в порушення вимог Земельного кодексу України та іншого законодавства, що регулює земельні правовідносини.    
Дії щодо відновлення меж між землекористувачами спірної земельної ділянки тобто виконання цієї роботи доручено виконавцю . Згідно договору необхідно було відновити ( встановити) зовнішні межі. Технічний звіт за результатами виконання цього договору виготовляв Виконавець. Технічний звіт - це наслідок проведених суто геодезичних робіт, які сформовані на підставі системи координат і який має вплив правових наслідків ,якщо буде встановлено що дії щодо його виконання ( виготовлення) під падають на сумнівність достовірності . В даному випадку відсутність підписів у акті погодження зовнішніх меж в натурі ,або встановлення факту підробки підпису в цьому документі доводить про те що виконання робіт з виготовлення технічної документації/проекту вчинено з порушенням норм права те не відповідають дотриманням вимог (на момент його складання в часовому просторі в сукупності від початкових дій до завершувальних) діючого чинного законодавства України. Вчиню наголос що дана ситуація є чинник замилювання очей яке вчиняється певним колом осіб ,а ні в якому разі не одноосібно. Тому практика доведеності такого роду злочинів в край тяжка з причин відсутності слідчих- землевпорядників тощо.
В багатьох випадках виконавці формально відносяться до виконання своїх функціональних обов'язків так як існуюча корупційна егіда певного кола осіб має свій вплив та діє за відпрацьованою схемою яка несе корупційну схему що діє на протязі десятків років тощо.
Із ліцензованих об'єктів господарювання по виконанню землевпорядних робіт залишається ті які будуть виконувати всі забаганки посадових осіб , а ті які будуть вчиняти опори зганьблять або взагалі знищать в буквальному сенсі. Спір щодо цього буде не потрібним знаю на своїй практиці. Тому рахую своїм громадським боргом довести це до суспільства не риторичними, а фактичним діями.
Аналізуючи саму практику коли таки настає хвилина істини для виконавця коли виникає факт нести відповідальність за вчиненні дії . Не правильність яких може бути знайдена через роки. І тому факт того хто вчиняє підписи в офіційних документах має бути виконаним за правилом довіряючи — перевіряй.
Але формальність, а в подальшому бездіяльність /самоправство доводить тих чиї права порушено у спорах земельних питань до зростання зла та не довіри до органів влади.
Чому тому, що ніхто в нашому суспільстві не визнає своєї вини поки йому не доведуть це уже зачитуючи вирок тощо. Демократія отримала свої прецеденти за ознаками того що слово та дія в руках діл емана підтверджує факторінг зростання висловлювання мовою фарисеїв канонів чинника законодавства.
Працівники ДержкомЗему разом із виконавцем до їх команди обов'язково приєднані голова територіальної одиниці(міської/сільської ради),секретар міської/сільської ради,землевпорядник міської/сільської ради та ряд перевірених та наближених осіб до годувальниці цих “благодетелей” із числа депутатів певної територіальної одиниці також обов'язково несе відповідальність і самий замовник який є особою що замовляє безчестя на свій лад присуджуючи собі властивості Бога так як рахує що все їм куплено та буде так як він повелівати буде. А наші клерки й раді вислужитися задля свого збагачення . Але забувши при яких вони засадах , а саме головне що за будь які діяння несеться відповідальність,хоча життя таких фарисеїв не довге так як вони самі себе з'їдають, підставляючи один одного при любій можливості та для того щоб було менше свідків яким відомо про їх діяння.
Цим свідком є і я тому я говорю про це вголос і заявляю про це публічно.
Ці причини, які  в  першу чергу мають психологічне підґрунтя, призводять до  цілком прагматичних наслідків – зародження і розвитку конфліктів, що може набувати різних форм їх проявів.
Загострення конфлікту, потенційної чи  явної небезпеки шкоди власним інтересам, люди намагаються вирішити правові конфлікти. Коли різні, в  тому числі й  мирні способи, якщо такі мали місце, не  дали позитивного результату, намагаючись вирішити правові конфлікти, люди вдаються до юридичної техніки їх розв’язання прийняття рішення. Та як же  позбутись негативного для себе становища, захистити себе, своє право, свою власність людина обирає найефективніші, з  її  точки зору, способи вирішення конфлікту. У який же спосіб найефективніше вирішити земельний спір? Норми статті 158 Земельного кодексу України вказують на те, що органи місцевого самовря- дування та  органи виконавчої влади з  питань земельних ресурсів уповноважені розглядати та  вирішувати лише окремі види земельних спорів. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України до відання суду віднесений розгляд усіх спорів, що  виникають у  сфері земельних правовідносин, передбачено, що  юрисдикція судів поширюється на  всі правовідносини, що  виникають у державі. Так, переважна більшість правозахисників та  адвокатів радять своїм клієнтам активно звертатись до суду у випадку наявності чи  зародження спорів задля «втягування» сторін у  довготривалі і  ви- тратні судові процеси( багато адвокатів роблять сз свого клієнта -довготривалу цукерочку з якої тупо викачуюють гроші ,а от якості надання послуг не гарантують) . Зазначу що таку устелену позицію треба ломати насамперед усталену практики направляти учасників, в першу чергу, земельних спорів задля вирішення правового конфлікту до судових органів; натомість запроваджувати позасудові, альтернативні судовим, інші, можливо, дієвіші способи вирішення правових проблем.
На жаль, поки що в Україні не розвинена система позасудового вирішення правових конфліктів, а судочинство у межових земельних спорах фактично є бездієвим. Але люди, особливо у сільській місцевості, призвичаїлись до того, що сусідські межові війни закінчують гучним судом, де конфлікт не вирішується, а загострюється ще більше, і  громадяни вдаються до  т. зв. «самозахисту», подекуди з вилами в руках. Жостко але жорстоко буде тоді коли земельні спори перетворились у війни які затягуються та тривають до 20 років тощо. ( Ольга Кобилянська — Буковинська Ванга ,яка пророкувала в своєму оповіданні “Земля”про земельні спори). В сучасних реаліях нормативно визначена про цедура судочинства не забезпечує реалізацію пра- вового механізму вирішення переважної більшості земельних спорів, адже немає оперативності і  вирішення правового конфлікту. Натомість у  більшості розвинених країн конфліктуючі сторони дедалі частіше звертаються до процедур медіації як до альтернативи судового вирішення спору.
Медіація дозволяє розглянути усі виміри спору, а не лише пра- вовий вимір конфлікту. Переваги медіації: • забезпечує конфіденційність та прозорість процесу; • сторони конфлікту самостійно обирають медіатора; • застосовується на будь-якій стадії конфліктних відносин; • заощаджує час і кошти для вирішення конфлікту; • сторони мають можливість посилатися на будь-які обставини, які, на їх погляд, мають значення для вирішення спору; • сторони конфлікту можуть досягти компромісу, який задовольнить їх обох; • медіатор примиряє сторони конфлікту;
• медіація не шкодить репутації конфліктуючих сторін; • відсутність необхідності змагальності для досягнення домовленості; • дозволяє мінімізувати емоційну напругу між сторонами і знайти найприйнятніший варіант вирішення спору; • більш висока ймовірність виконання рішення по процедурі медіації, адже сторони, які самостійно досягли згоди і виробили рішення, більше мотивовані його виконувати.
Але існує фактичний закорінений аспект вчинення певних дій та взагальному вірішити проблему спору медіаційні заходи можливо на стадій свіжо розгорнутого спору як досудового врегулювання спору тощо. Тому при застосуванні довготривалого спору в якому вже наслідки -рішення ,постонови ,ухвали медіаційні дії мало ефективні .
Я як практик зазначу що для цих довготриваючих спорів - правозахисний журналістсько детективний підхід -Соціально Правовий Захист Людини що Опинилась в Екстремально Тяжких Життєвих Обставинах надасть змогу вийти всім із великої депресії тощо.
Я як засновник соціального підприємства , правозахисник Західного регіону України , журналіст наголошу що запровадивши свої дії для вибору концепції вирішення спору у напрямку процедуриСоціально Правового Захисту де не потрібно витрачати зайвих коштів на необхідні послуги адвоката шляхом представництва інтересів із повним юридичний супроводом процесу задляпідготовки процесуальних документів – позовних заяв, клопотань, скарг тощо шляхом проведення журналістського розслідування об'єднуючи практичні знання із в галузі захисту прав та основоположних свобод людини наголошу що вихід є.
Вихід є завжди та зазначу риторику того що тріадність концепції для вирішення спору — конвенції які ратифіковані нашою державою ; доктрини із розвитку юридичної журналістики що надасть можливість висвітлювати та росповсюджувати Європейських стандарти захисту та саму практику розв'язання спорів публічно; парадигмо сінергійність дій в соціумі задля розвитку тандему соціального підприємства задля повноційнного Соціально Правового Захисту Людини що Опинилась в Екстремально Тяжких Життєвих Обставинах .
На даний час, МКП КФ «КОНСУЛ-97» стикнулося із складностями розбудови організаційної структури, утриманням поточних та перспективних ініціатив. Запровадження в життя проектів розроблених МКП КФ «КОНСУЛ-97»надасть зміцнення бізнес-об’єднань малих і середніх підприємств надасть можливість МКП КФ «КОНСУЛ-97» збільшити ефективність своєї діяльності, зміцнить статус підприємства у взаємодії з іншими українськими та міжнародними інституціями, розширити кількість соціальних проектів та досліджень. Сфера діяльності МКП КФ «КОНСУЛ-97» є орієнтованою на користь суспільству, проте потребує зміцнення підтримки з боку однодумців, для розвитку концепції парадигми синергії в українському суспільстві та активізації взаємодії держави і соціуму щодо надання допомог Людям що Опинилися в Екстремально Тяжких Життєвих Обставинах . Зазначу факт при висловлювані нижче перелічених дискримінує їх за ознаками,признаками та діями з боку оточуючих тому є необхідність називати цих осіб - Люди що Опинилися в Екстремально Тяжких Життєвих Обставинах скорочено ЛщОвЕТЖО( авторське право належить керівнику підприємства Сивицькій Ніні Феліксівні ), а це: - соціально не захищені верства населення; - люди з особливими потребами; - люди, що виховують дітей з особливими потребами; - люди, що вийшли з місць позбавлення волі; - люди які знаходяться в місцях позбавлення волі; - діти, що позбавлені батьківського піклування; - діти, що народилися в місцях позбавлення волі; - діти сироти; - діти вулиці; - багатодітні матері і батьки; - матері та батьки одинаки ; - люди в що опинилися в тяжких соціальних умовах тощо. Цей перелік можливо не зупиняти так, як кожна людини яка має страждання з причин того що з'явилися не вирішувані проблеми та не має певної практики щодо вирішення проблеми по суті має одразу можливість звернутись до наших фахівців,які завжди допоможуть вирішити проблему по суті питання . В діяльності нашого соціального підприємства та в його проекти з метою публічного висвітлення питань та їх завершення по суті , оскільки діяльність нашого підприємства має соціально-правове спрямування; презентувавши свої проекти, маємо намір знайти команду однодумців для втілення їх у життя задля покращення соціального стану громад Людства.
На сьогоднішній день Підприємство є єдиним в Україні що представляє права Людей що Опинилися в Екстремально Тяжких Життєвих Обставинах. ( далі за текстом -ЛщОвЕТЖО) . Взаємодія для глобального вирішення проблем по суті питань для розвитку парадигми синергії діяльності соціального підприємства з розвитком Юридичної журналістики для повноправною Соціально Правового Захисту Людей що Опинилися в Екстремально Тяжких Життєвих Обставинах (скорочено: СПЗ ЛщОвЕТЖО). З вищенаведеного та на підставі виниклих обставин та факту ймовірністі знаходження Українського суспільства в стані Великої депресії ( аналогічний стан був у Американського суспільства в 1930-1937 роки) існує реторична необхідність знайти команду однодумців . Ми відкриті для впровадження передового досвіду та інноваційних ідей організації роботи підприємств малого бізнесу у Соціально Правовій сфері. Як учасники Проектів, ми готові докласти всіх можливих зусиль для сприяння розвитку малого і середнього бізнесу в Україні, а також з готовністю поділимось отриманим досвідом, знаннями та напрацюваннями.
З Повагою , Я, Сивицька Ніна Феліксівна засновник розвитку парадигми синергії діяльності соціального підприємства з розвитком Юридичної журналістики для повноправною Соціально Правового Захисту Людей що Опинилися в Екстремально Тяжких Життєвих Обставинах (скорочено: СПЗ ЛщОвЕТЖО)





пятница, 15 июля 2016 г.

Закон України "Про амністію у 2016 році"


Закон України "Про амністію у 2016 році"- Соціальна амністія сьогодення або нарешті соціум на стороні Людей що Опинилися в Екстремально Тяжких Життєвих Обставинах.
07.07.2016року Верховною Радою України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності розглянуто проект Закону України «Про амністію у 2016 році» (реєстр. № 4255) ( далі за текстом - Закон), поданий народними депутатами України :КОЖЕМ'ЯКІНИМ А.А.,ПАЛАМАРЧУКОМ М.П., МИСИКОМ В.Ю., МАЦОЛОЮ Р.М.,РАЗВАДОВСЬКИМ В.Й., БУХАРЄВИМ В.В.,БЕЗБАХОМ Я.Я.,СОЛЯРОМ В.М..
Я в даній статті викладу зміст та повне роз'яснення до дії цього Закону та дійсно допоможу скласти клопотання до суду та зібрати та отримати документи щодо прискоренного застосування даного акту амністії Людям що Опинилися в Екстремально Тяжких Життєвих Обставинах . Звертайтесь м.т: +380952264713; +380983552729; email: mkp-kf-konsul-97@i.ua сайт: http://ninafeliksovna.ucoz.com/, skype: ninafeliksovna13. Допомога може бути надана навіть дистанційно віддалено.
Прийнятим Законом визначається правові основи звільнення за амністією осіб від відбування кримінального покарання, механізм взаємодії кримінально-виконавчої служби з місцевими органами влади. Основними критеріями для застосування амністії є: - незначна суспільна небезпека діянь, що вчинила особа, яка відбуває покарання; - об’єктивні фактори (тяжка хвороба, похилий вік тощо), що суттєво знижують небезпечність осіб, яких пропонується звільнити від відбування покарання; - значний строк відбутого покарання. Законом передбачається поширити дію амністії на засуджених, які скоїли злочини невеликої тяжкості, або є найбільш незахищеними у соціальному плані, а саме: - на неповнолітніх; - осіб, які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів; - вагітних жінок; - ветеранів війни, інвалідів 1-ї, 2-ї, 3- ї груп; - учасників бойових дій, осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції; - осіб, хворих на туберкульоз чи онкологічні хвороби. Відповідно до Закону питання про застосування амністії вирішується виключно судом за ініціативою прокурора, органу або установи виконання покарань, обвинуваченого чи засудженого, їх захисників чи законних представників Закон України "Про амністію у 2016 році" - Це крок фактичної дії значимий для багатьох засуджених щодо їх проблем - Звільнення для багатьох мати можливість вижити та отримати повноцінне лікування на свободі ,а не просто вмерти в муках без отримання належної допомоги.
Багато засуджених знаходяться в місцях позбавлення волі які мають приниження та ознаки дискримінації за ознаками певних дій інших осіб. Риторично ,але є факт що той: хто в тюрмі та нещодавно звільнився,рідні та близькі затриманих,засуджених ,звільнених знають про це не по чутках а на власній шкурі випробували,вистраждали біль байдужості та формальності належно отриманої медичної допомоги в пенітенціарних за стінках( без брехні та іронії підтверджу факт того, що вже тих хто однією ногою на тому світі його і Феміда недуже прагне випускати з тих мурів) . Я знаю це на практиці та своєму життєвому досвіду.
Таки нам правозахисникам України вийшло донести до свідомості людей про необхідність запровадження такого Закону так як головним обґрунтуванням є звільнення дармоїдів за рахунок держави ( не маю бажання когось образити Але факт є фактом того що кожна при пам'ятна особа розуміє як дорого зараз перебувати в тюрмі,але це не тема моєї статті зараз. Переходжу то суті питання із роз'яснення, а саме: 1. Обґрунтування необхідності прийняття закону Відповідно до статті 7 Закону України "Про застосування амністії в Україні", Верховна Рада України може приймати акти про амністію не частіше одного разу протягом календарного року. Закон України “Про амністію у 2016 році” підготовлено відповідно до статті 92 Конституції України з метою прояву гуманізму держави у сфері виконання кримінальних покарань. Крім того, в умовах жорсткої економії державних коштів та значного дефіциту площ в установах виконання покарань, акт амністії дозволить розвантажити місця позбавлення волі та зекономити бюджетні кошти на утримання осіб в таких установах. 2. Мета і цілі прийняття закону Цей Закон розроблено для законодавчого забезпечення у 2016 році складової частини міжгалузевого правового інституту вибачення державою осіб, які вчинили злочинні діяння. Завданням якого є закладення обґрунтованої системи критеріїв визначення кола осіб, до яких амністія застосовується, та обмежень щодо її застосування. Метою прийняття закону є зменшення кількості осіб, які утримуються в місцях позбавлення волі, та, як наслідок, заощадження бюджетних коштів, що витрачаються на утримання засуджених, і забезпечення належних умов відбування покарання для осіб, які продовжуватимуть там знаходитися. 3. Загальна характеристика і основні положення Закону Він визначає правові основи звільнення осіб від відбування покарання на підставі акту амністії, механізм взаємодії кримінально-виконавчої служби з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Даним Законом передбачено оголосити амністію і поширити її дію, насамперед, на ті категорії засуджених, які найбільш незахищені та вразливі соціально: на неповнолітніх та жінок, а також чоловіків, які мають дітей віком до 16 років або дітей-інвалідів, до інвалідів першої, другої та третьої груп, хворих на туберкульоз, онкологічні захворювання, осіб, що досягли пенсійного віку, учасників бойових дій, осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції тощо. Основними критеріями для застосування амністії згідно з даного Закону є: - незначна суспільна небезпека діянь, що вчинила особа, яка відбуває покарання; - об’єктивні фактори (тяжка хвороба, похилий вік тощо), що суттєво знижують небезпечність осіб, яких пропонується звільнити від відбування покарання; - значний строк відбутого засудженими особами покарання на момент проголошення амністії. Законом, також, визначено категорії засуджених, щодо яких амністія не застосовується. Це, насамперед, особи, які скоїли тяжкі та особливо тяжкі злочини, а також особи, які вчинили злочини з використанням службового становища (корупційні злочини). 4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють застосування амністії, є Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України, закони України "Про застосування амністії в Україні", "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк".
Прийняття Закону не потребуватиме внесення змін та доповнень до інших законодавчих актів України.
5. Фінансово-економічне обґрунтування Прийняття проекту Закону не потребуватиме додаткових витрат з Державного бюджету України. 6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття законопроекту Прийняття даного Закону дозволить зменшити чисельність осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі та не становлять значної суспільної небезпеки, сприятиме покращенню побутових умов тримання засуджених та дозволить зменшити витрати держави на утримання засуджених у виправних закладах. Досвід застосування амністії в попередні роки свідчить, що вона не тягне за собою ускладнення криміногенної ситуації в державі. Оголошення амністії сприятиме утвердженню гуманних засад у суспільстві та стане проявом людяності. Законом визначаються правові основи звільнення осіб від відбування покарання на підставі акту амністії, механізм взаємодії кримінально-виконавчої служби з органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Слід зауважити, що відповідно до пункту «е» частини першої статті 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія не може бути застосована до осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин. Даним Законом визначається коло засуджених, які повністю або частково звільняються від кримінального покарання за амністією, яка має бути проведена у 2016 році. Але вже з'явились дії - казала мазала тобто є висловлення та наступні зауваження та пропозиції до його положень,а саме: 1. У статті 2 Закону пропонується звільнити від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій, обвинувачених, засуджених за вчинення злочинів, що не є особливо тяжкими злочинами проти життя та здоров‘я особи, та не є діяннями, передбаченими частинами другою, третьою та четвертою статті 408, статтею 410, частинами другою, третьою та четвертою статті 411 Кримінального кодексу України. Так як тлумачення запропонованої норми (у комплексному взаємозв'язку із приписами статті 9 проекту) свідчить про те, що амністія буде застосовуватися до осіб, які вчинили навіть такі особливо тяжкі злочини, які безпосередньо не є злочинами проти життя та здоров’я особи (див. розділ ІІ Особливої частини КК), однак при цьому спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки (частина 3 статті 279 КК), незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством або якщо вони завдали значної чи великої матеріальної шкоди (частини 2 та 3 статті 289 КК), викрадення чужого (у т. ч. державного та громадського) майна в особливо у великих розмірах (частина п’ята статті 185, частина п’ята статті 186, частина четверта статті 189, частина четверта статті 190 КК) та ін.
2. Зі змісту пункту "є" статті 9 Закону випливає, що амністія може бути застосована до осіб, засуджених за:
1) крадіжку, вчинену в особливо великих розмірах або організованою групою (частина п’ята статті 185 КК);
2) контрабанду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за цей злочин, або службовою особою з використанням службового становища (частина 2 статті 201 КК);
3) блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки (частина 3 статті 279 КК);
4) незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством або якщо воно завдало значної чи великої матеріальної шкоди (частини 2 та 3 статті 289 КК);
5) злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань (стаття 391 КК);
6) порушення законів та звичаїв війни (стаття 438 КК);
7) розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (стаття 440 КК);
8) екоцид (стаття 441 КК).

От сам Закон: ЗАКОН УКРАЇНИ
Про амністію у 2016 році

Керуючись принципом гуманізму, відповідно до статті 92 Конституції України, положень Кримінального кодексу України і Закону України "Про застосування амністії в Україні" Верховна Рада України постановляє:
Стаття 1. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України:
а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;
б) жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;
в) осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами;
г) осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1-4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого у додатку 12 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року № 1348/5/572;
ґ) осіб, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування";
д) ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту");
е) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи - осіб, які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та аналогічних законів інших держав - колишніх республік СРСР;
є) осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови що в цих батьків немає інших працездатних дітей.
Стаття 2. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов‘язаних з позбавленням волі, осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій, обвинувачених, засуджених за вчинення злочинів, що не є особливо тяжкими злочинами проти життя та здоров‘я особи, та не є діяннями, передбаченими частинами другою, третьою та четвертою статті 408, статтею 410, частинами другою, третьою та четвертою статті 411 Кримінального кодексу України.
Стаття 3. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статті 1 цього Закону, засуджених злочини, що не є тяжкими та особливо тяжкими та не поєднані з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше однієї чверті призначеного строку основного покарання.
Стаття 4. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Стаття 5. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, засуджених за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше дванадцяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 1, 2, 3, 4 цього Закону.
Стаття 6. Звільнити від відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців:
а) засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості;
б) засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Стаття 7. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання засудженим, які відбувають покарання у виді обмеження волі та інші покарання, не пов’язані з позбавленням волі, за злочини, що не є особливо тяжкими, які не підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 1-6 цього Закону.
Стаття 8. Звільнити з місць обмеження волі засуджених, невідбута частина покарання у яких на день набрання чинності цим Законом становить менше одного року.
Стаття 9. Амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 Закону України "Про застосування амністії в Україні", а також до осіб:
а) які після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин;
б) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин;
в) які звільнені судом від відбування покарання з випробуванням і до закінчення визначеного судом іспитового строку знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин;
г) які мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами, і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;
ґ) яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;
д) які мають одного чи обох батьків віком понад 70 років або визнаних інвалідами першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих батьків;
є) яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (статті 109-1141 Кримінального кодексу України 2001 р. (далі - КК України 2001 р.);
статті 56-60, 62 і 63 Кримінального кодексу України 1960 р. (далі - КК України 1960 р.); ---умисне вбивство (стаття 115 КК України 2001 р.; статті 93 і 94 КК України 1960 р.);

доведення до самогубства, вчинене щодо неповнолітнього (частина третя статті 120 КК України 2001 р.);

умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 121 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 101 КК України 1960 р.);

катування (стаття 127 КК України 2001 р.);

незаконне проведення дослідів над людиною (стаття 142 КК України 2001 р.);

порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини при обтяжуючих обставинах (частини четверта і п’ята статті 143 КК України 2001 р.);

насильницьке донорство (стаття 144 КК України 2001 р.);

незаконне позбавлення волі або викрадення людини при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 146 КК України 2001 р.; частина друга статті 123 КК України 1960 р.);

захоплення заручників (стаття 147 КК України 2001 р.; стаття 1231 КК України 1960 р.);

торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини (стаття 149 КК України 2001 р.; стаття 1241 КК України 1960 р.);

злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи (статті 152-156 КК України 2001 р.; статті 117-122 КК України 1960 р.);

грабіж при обтяжуючих обставинах (частини третя, четверта і п’ята статті 186 КК України 2001 р.; частини третя і четверта статей 82 і 141 КК України 1960 р.);

розбій (стаття 187 КК України 2001 р.; статті 86, 861 і 142 КК України 1960 р.);

вимагання при обтяжуючих обставинах (частини друга, третя і четверта статті 189 КК України 2001 р.; частини друга і третя статей 862 і 144 КК України 1960 р.);

шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою (частина четверта статті 190 КК України 2001 р.; частина третя статей 83 і 143 КК України 1960 р.);

привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (частини друга, третя, четверта та п'ята статті 191 КК України 2001 р.; стаття 861 КК України 1960 р.);

виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання під час продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів (стаття 199 КК України 2001 р.; стаття 79 КК України 1960 р.);

незаконне виготовлення, а так само збут підакцизних товарів при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 204 КК України 2001 р.);

легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вчинена організованою групою або в особливо великому розмірі (частина третя статті 209 КК України 2001 р.);

нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (стаття 210 КК України 2001 р.);

ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (частина третя статті 212 КК України 2001 р.; частина третя статті 1482 КК України 1960 р.);

створення злочинної організації (стаття 255 КК України 2001 р.);

бандитизм (стаття 257 КК України 2001 р.; стаття 69 КК України 1960 р.);

терористичний акт (стаття 258 КК України 2001 р.);

втягнення у вчинення терористичного акту (стаття 2581 КК України 2001 р.);

створення терористичної групи чи терористичної організації (стаття 2583 КК України 2001 р.);

сприяння вчиненню терористичного акту (стаття 2584 КК України 2001 р.); фінансування тероризму (стаття 2585 КК України 2001 р.);

викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 262 КК України 2001 р.; стаття 223 КК України 1960 р.);

угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 278 КК України 2001 р.; стаття 2172 КК України 1960 р.);

порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (частина друга статті 286 КК України 2001 р.; частина друга статті 215 КК України 1960 р.);

пошкодження об’єктів магістральних або промислових нафто-, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів (стаття 292 КК України 2001 р.);

контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів (стаття 305 КК України 2001 р.; стаття 701 КК України 1960 р.);

використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів (стаття 306 КК України 2001 р.;

стаття 229 КК України 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307 КК України 2001 р.; стаття 2291 КК України 1960 р.);

викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом зловживання службовим становищем (частини друга та третя статті 308 КК України, 2001 р.);

незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту при обтяжуючих обставинах (частини друга та третя стаття 309 КК України 2001 р.; частини друга та третя статті 2296 КК України 1960 р.);

посів або вирощування снотворного маку чи конопель при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 310 КК України 2001 р.; частина друга статті 2293 КК України 1960 р.);
незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 311 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 22920 КК України 1960 р.);

викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом зловживання службовим становищем (частини друга та третя статті 312 КК України 2001 р.);

заволодіння обладнанням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (частини друга та третя статті 313 КК України 2001 р.);

незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 314 КК України 2001 р.; стаття 22915 КК України 1960 р.);

схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 315 КК України 2001 р.; стаття 2295 КК України 1960 р.)

незаконне публічне вживання наркотичних засобів (стаття 316 КК України 2001 р.; стаття 22916 КК України 1960 р.);

організацію або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 317 КК України 2001 р.; стаття 2294 КК України 1960 р.);

незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (стаття 318 КК України 2001 р.; стаття 22913 КК України 1960 р.);

незаконну видачу рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (стаття 319 КК України 2001 р.; стаття 22914 КК України 1960 р.) ;

заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами чи прекурсорами шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (частина друга статті 320 КК України 2001 р.);

погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 345 КК України 2001 р.);

погрозу або насильство щодо журналіста при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 3451 КК України 2001 р.);

погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча (стаття 346 КК України 2001 р.);

посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (стаття 348 КК України 2001 р.; стаття 1901 КК України 1960 р.);

посягання на життя журналіста (стаття 3481 КК України 2001 р.);

захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (стаття 349 КК України 2001 р.);

підкуп працівника підприємства, установи чи організації (стаття 354 КК України 2001 р.);

викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними або їх пошкодження шляхом зловживання службовим становищем (стаття 357 КК України 2001 р.);

зловживання владою або службовим становищем (стаття 364 КК України 2001 р.; стаття 165 КК України 1960 р.);

зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття 3641 КК України 2001 р.);

перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 365 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 166 КК України 1960 р.);

зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (стаття 3652 КК України 2001 р.);

прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368 КК України 2001 р.; стаття 168 КК України 1960 р.);

незаконне збагачення (стаття 3682 КК України 2001 р.);

підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття 3683 КК України 2001 р.);

підкуп особи, яка надає публічні послуги (стаття 3684 КК України 2001 р.);

пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди службовій особі (стаття 369 КК України 2001 р.);

зловживання впливом (стаття 3692 КК України 2001 р.);
втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 393 КК України 2001 р.; стаття 183 КК України 1960 р.);

погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 377 КК України 2001 р.; стаття 1894 КК України 1960 р.);

посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їхньою діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379 КК України 2001 р., стаття 1901 КК України 1960 р.);

посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (стаття 400 КК України 2001 р.);

злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), передбачені частинами другою, третьою, четвертою і п’ятою статті 404 КК України 2001 р.; (пунктами "б" і "в" статті 234 КК України 1960 р.),
частинами другою, третьою і четвертою статті 405 КК України 2001 р.; статтею 236 КК України 1960 р.),
частиною третьою статті 406 КК України 2001 р.; (пунктом "в" статті 238 КК України 1960 р.),
частинами другою, третьою і четвертою статті 408 КК України 2001 р.; пунктами "в" і "г" статті 241 КК України 1960 р.),
статтею 410 КК України 2001 р.; частинами другою, третьою і четвертою статті 411 КК України 2001 р.,
частинами другою і третьою статті 420 КК України 2001 р.; (пунктом "г" статті 251 КК України 1960 р.),
частиною третьою статті 422 КК України 2001 р.; частинами другою, третьою і четвертою статті 426 КК України 2001 р.; (пунктами "б" і "в" статті 2543 КК України 1960 р.),
частинами другою, третьою, четвертою і п’ятою статті 4261 КК України 2001 р.,
статтею 433 КК України 2001 р.; (статтею 261 КК України 1960 р.),
а також за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачені статтями 437, 439, 442 і 443 КК України 2001 р.; (статтею 59 КК України 1960 р.),
статтями 446 і 447 КК України 2001 р.; (статтею 631 КК України 1960 р.)".
Стаття 10. Виконання цього Закону покладається на суди.
Питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою прокурора, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників.
Застосування цього Закону здійснюється щодо:
а) осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, крім покарання у виді штрафу, - за поданням органу виконання покарань, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника;
б) осіб, яких засуджено до покарання у виді штрафу, якщо на день набрання чинності цим Законом це покарання не виконано, - за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника;
в) засуджених, які перебувають в установах виконання покарань, - за поданням начальника установи, погодженим з відповідною спостережною комісією або службою у справах дітей, або за клопотанням самого засудженого, його захисника чи законного представника, а щодо військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, - за поданням командування дисциплінарного батальйону, військової частини, начальника гарнізону, органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або за клопотанням самого військовослужбовця, його захисника чи законного представника. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії;
г) осіб, стосовно яких судом ухвалені вироки, що не набрали законної сили, - за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника.
У разі якщо до особи може бути застосовано декілька підстав, передбачених цим Законом, застосовується підстава, яка найбільшим чином поліпшує становище особи.
Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено судами іноземних держав і які відбувають покарання на території України, вирішують відповідні суди України з дотриманням вимог міжнародних договорів України.
Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою. Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні у передбачених законом випадках бере участь її законний представник.
У судовому засіданні може брати участь захисник.
Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений (підсудний) або засуджений заперечує проти цього Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням цього в журналі судового засідання.
Стаття 11. Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.
Така особа викликається в судове засідання і може давати пояснення. Неявка цієї особи не зупиняє розгляду справи.
У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.
Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням цього Закону, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги повинні бути виконані негайно.
Стаття 12. Особам, яким скорочується невідбута частина покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня набрання чинності цим Законом.
Про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування покарання засуджені повинні бути офіційно поінформовані протягом місяця з дня опублікування цього Закону.
Стаття 13. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.
Особи, засуджені за вчинення злочину, які відповідно до цього Закону підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону.
Стаття 14. До осіб, яким строк покарання було скорочено в порядку амністії або які були частково звільнені від відбування основного покарання в порядку помилування, амністія застосовується виходячи із строку покарання, встановленого згідно з відповідними актами.
Стаття 15. Особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим законом.
Особам, засудженим до покарання (основного чи додаткового) у виді штрафу, сума штрафу, сплаченого ними до прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання у зв'язку з амністією, не повертається.
Стаття 16. З метою забезпечення своєчасного надання необхідної медичної допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі, які хворіють на активну форму туберкульозу, онкологічні захворювання або СНІД, кримінально-виконавчі установи негайно повідомляють відповідним органам місцевого самоврядування та органам охорони здоров’я про звільнення зазначених осіб.
Стаття 17. Кабінету Міністрів України, обласним, Київській міській, районним, районним у місті Києві державним адміністраціям, виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:
а) організацію своєчасного обліку звільнених відповідно до цього Закону осіб, здійснення стосовно них заходів соціального патронажу відповідно до Закону України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк", контроль за поведінкою цих осіб;
б) передачу звільнених згідно з цим Законом неповнолітніх під нагляд батьків, влаштування у разі необхідності неповнолітніх, позбавлених батьківського піклування, до інтернат них закладів, у прийом ні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу або встановлення над ними піклування;
в) направлення звільнених відповідно до цього Закону інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання, до спеціальних будинків-інтернатів.
Стаття 18. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.

З Повагою, Правозахисник Західного регіону України, 
 Індивідуальний кореспондент Міжнародної мережі - Молодіжний Правозахисний Рух , кореспондент газети “Екологія та Соціальний захист України” 
 та Генеральний директор МКП КФ “КОНСУЛ-97” Ніна Феліксівна Сивицька